Пам’ятний знак Воїнам Української Повстанської Армії у Харкові, що знаходиться в міському парку «Молодіжний», протягом останніх років став відомим на всю Україну. Численні намагання антиукраїнських сил його знищити, перенести у інше місце, або й місто зазнавали нещадного провалу. Жодного разу провокації навколо харківського Пам’ятника УПА не досягали своєї мети. Навпаки – вони змушували громадські організації й небайдужих громадян міста мобілізовувати всі свої зусилля і можливості для відстоювання й захисту пам’яток становлення української державності на Слобідщині. Нажаль, історія встановлення Пам’ятного знаку Воїнам УПА в Харкові, його символіка і значення лишаються багатьом невідомими, що нерідко служить джерелом спекуляцій нечистих на руки людей. У цьому контексті наведені нижче спогади здатні відповісти на багато питань нашої недавньої історії.

Ідеї відкриття у Харкові Пам’ятника Воїнам УПА виникла в середовищі Спілки Української Молоді та Молодіжної патріотичної організації «Сокіл» у 1991 році. Газета «Нова Україна», редакція якої складали переважно сумівці, з першого числа (жовтень 1991 року) послідовно і безкомпромісно піднімала різнопланові питання Української Повстанської Армії, її зв’язку з Харківщиною і необхідність увічнення героїв УПА в Харкові. На Покрову 1991 року, під час відкриття Пам’ятного Хреста Воїнам Української народної республіки у м. Лозовій, один з учасників збройного опору Другої світової війни з м. Сум (прізвище, нажаль не забулося), знаючи про нашу ідею запропонував присутнім розпочати збір коштів на пам’ятний знак українським повстанцям у Харкові. Відтоді питання встановлення у Харкові Пам’ятного знаку Воїнам УПА зрушилося з місця і чекало нагоди на своє втілення.

Сталося так, що з квітня 1990 року Харківська молодіжна патріотична організація «Сокіл» і Харківський СУМ проводили акцію по збору коштів на пам’ятний знак репресованим кобзарям. До літа 1991 року була зібрана пристойна сума, яку було вирішено вкласти в закупівлю кам’яних брил під майбутні пам’ятники. Відомий харківський громадський діяч, світлої пам’яті Петро Григорович Черемський маючи дружні зв’язки з харківським мистецьким середовищем, за зібрані кошти придбав дві великі гранітні брили й близько десяти брил середнього розміру у відомого скульптораМихайла Овсянкіна. На прохання Петра Черемського тодішній начальник харківської міліції Олександр Бандурка надав техніку для перевезення каменів до подвір’я Харківського літературного музею, де брили відтоді й зберігалися. Художник Валерій Бондар, співробітник літературного музею взявся керувати обробкою каменів до відповідного естетичного стану. Як тепер пам’ятаю його полум’яні очі і мистецьке нетерпіння, коли він обираючи під Пам’ятний знак УПА камінь схопився за один з них: «Тут же – каже – все є! Природа вже зробила з каменю монумент! Нам тільки чіткіше навести різцем! Ось дивіться – лише трохи поправити різцем ­– і перед Вами три постаті бійців УПА. Один боєць підтримує іншого, пораненого чи загиблого. Ще один воїн – з крісом! Це просто колосально!»

А згодом ми обирали місце під майбутній монумент. За загальною згодою вирішили його розташували у міському паркові «Молодіжний», який за радянських часів було утворено на місці колишнього міського цвинтаря. Саме у цьому парку у листопаді 1989 року українською громадою Харкова було встановлено першого на Східній Україні Пам’ятного Хреста Жертвам Голодомору 1932-1933 років. Недалеко від Хреста й Церкви Усікновіння глави Іоана Предтечі й паркової доріжки знаходилася галявина, яка відповідала уявленням сумівського кола про майбутній пам’ятний знак. На цій галявині гарно вписувалися у навколишній краєвид задумані нами невеликий насипний земляний курган з майбутнім Пам’ятним каменем бійцям УПА.

На місці майбутнього пам’ятного знаку Воїнам УПА у квітня 1992 року, якраз на Великдень, Харківська крайова організація Спілки Української Молоді вирішила провести приречення свого членства. На цей величний і важливий захід були запрошені представників української громадськості Харкова, духовенства, студенства. Заплановані урочистості відбулися у піднесеній обстановці в присутності журналістів місцевих медіа-засобів. Приречення сумівців освятили священики ЧССВ Української греко-католицької церкви о.Никодим, який прибув на цей захід з студентами Львівської духовної академії. На короткому мітингу тодішній голова харківського СУМу Олесь Бондаренко закликав присутніх підтримати ініціативу молоді щодо встановлення на освяченому українським духовенством місці пам’ятного знаку героям Української Повстанської Армії. Громада одностайно підтримала ініціативу.

Звісно, що реалізувати заплановану акцію було не просто. Ми розуміти, що задля надійного установлення Пам’ятного знаку необхідні юридичні підстави й дозволи від місцевої адміністрації. Незважаючи на відчутну тоді толерантність харківської влади до українських ініціатив (порівняно з сьогоденням), питання оформлення дозвільної документації потребувало залучення авторитетних тоді очільників найбільших громадських організацій - Харківського крайового Руху, Харківського міського товариства «Спадщина», Товариства «Просвіта», Харківського православного братства ім. Св. Андрія Первозванного та інших. Здійснити це допомогла Конференція українських націоналістів Харківщини та Сумщини, яка проходила у Харкові в липня 1992 року.

На конференцію, що проходила в актовій залі Харківського Будинку Міліції (колишній будинок родини Алчевських, що на вулиці Раднаркоміській у Харкові) зібралося сотні делегатів з Харківщини, Сумщини, а також члени Проводу ОУН Омелян Кушпета (Голандія), Роман Зварич (США), народні депутати України, громадські діячі тощо. Серед головних організаторів конференції був відомий харківський поет-подвижник, член проводу ОУН Микола Козак. Напередодні, у Києві представники харківського СУМу зустрілися з Головою Проводу ОУН (бандерівської), світлої пам’яті п. Славою Стецько й розповіли їй про свою ініціативу встановлення у Харкові Пам’ятного знаку воїнам УПА. Присутній на цій зустрічі Петро Черемський змалював деталі можливого встановлення цього знаку вже найближчим часом. Нам було дуже приємно, що Славі Стецько наша ініціатива страшенно сподобалася! «Добре було б її приурочити до нашої, Повстанської Покрови! – захоплено говорила п. Слава – Адже на цю Покрову ми святкуємо 50-ти річчя заснування Української Повстанської Армії! Готуйтеся – ми Вас гаряче підтримуємо!»

Як показав час, та зустріч була плідною. Власне, саме з подачі п. Слави Стецько і виплила офіційна назва майбутнього пам’ятника – «Пам’ятний знак на честь 50-ліття Української Повстанської Армії». Пам’ятаю, що слова підтримки легендарної Голови Антибольшевицького Бльоку Народів (АБН), очільниці Організації Українських націоналістів п. Ярослави Стецько тоді здорово піднесла наш ентузіазм і окрилили. А під час відкриття Конференції націоналістів Харківщини і Сумщини член проводу ОУН п. Роман Зварич, очевидно керуючись настановами п. Ярослави Стецько, у своїй промові висловив надію про одностайну підтримку делегатів-націоналістів ініціативи встановлення на Свято Покрови, 14 жовтня 1992 року в парку «Молодіжний» Харкова Пам’ятного знаку на честь 50-ліття Української Повстанської Армії. Тодішній провідник Харківського ОУН, поет Микола Козак запевнив присутніх, що Харків має потужний потенціал інтелігенції й молоді для гідного втілення ідеї вшанування воїнів УПА. Таким чином, рішення про намір встановити на Покрову Пам’ятника Воїнам УПА в Харкові стало однією з резолюцій конференції українських націоналістів Харківщини і Сумщини. Після задекларованої керівництвом ОУН позиції, ідею встановлення пам’ятника УПА підтримали практично всі лідери тодішніх українських громадських організацій Харкова. Паралельно, ініціатива встановлення у Харкові пам’ятника УПА була підтримана рішеннями ІІІ Світового Конгресу Українських молодіжних організацій (СКУМО), який проходив в Харкові на початку серпня 1992 року.

Виконати всі юридичні клопоти щодо оформлення дозвільних документів на Пам’ятний знак УПА від Харківської міської ради взялися П. Черемський і В.Пасічник. Петро Черемський крім того взяв на себе технічне забезпечення встановлення Пам’ятного знаку й підтримання гідного «презентаційного» рівня майбутнього заходу. У № 6 газети «Нова Україна» за серпень 1992 року рада Молодіжної Ліги Харківщини, до складу якої входили СУМ, «Сокіл» і ТУСМ (Товариство Української Студіюючої Молоді) розмістила замітку «На честь 50-річчя УПА» про відкриття на Покрову Пам’ятного знаку Воїнам УПА. Наведемо її повністю: «На честь 50-річчя УПА у Харкові буде встановлено Пам’ятний знак. Молодіжна Ліга запропонувала Харківському кайовому Руху та щойно-утвореному Харківському Кошу Всеукраїнського Братства вояків УПА використати граніт з фондів молодіжної патріотичної організації «Сокіл» як внесок української молоді міста в справу увічнення світлої пам’яти Героїв україни. Крім того, члени творчої студії Молодіжної Ліги є активними учасниками розробки проекту, виготовлення та встановлення Пам’ятного знаку»

До майбутнього свята було запрошено багато цікавих людей, визначних особистостей з різних міст України. Серед поважних гостей, яких запросив СУМ на захід був і відомий поет, художник, бандурист, громадський діяч, багатолітнього політв’зень, колишній сумівець 1920-х років, провідник ОУН на Полтавщині, священик УАПЦ о. Олександр Сарма-Соколовський. Незважаючи на свій поважний вік панотець Микола захоплено прийняв нашу пропозицію освятити пам’ятник Воїнам УПА і приїхати до Харкова з Новомосковська Дніпропетровської області.

Спілка Української Молоді виконувала всю підготовчу «чорнову» роботу. Важливо, що допомогу в установці цього пам’ятника надав нам тодішній Начальник Управління внутрішніх справ по Харківській області, генерал-полковник міліції Олександр Маркович Бандурка. Він виділив важку техніку для перевезення каменю до парку «Молодіжний», екскаватор й забезпечив доставку землі для насипки кургану для пам’ятного знаку. Виділив в допомогу нам і робітників-курсантів… Пам’ятаю, як ми разом з кількома курсантами Університу внутрішніх справ та Вищого військового командно-інженерного училища рекетних військ розрівнювали привезену землю, бетонували фундамент і упорядковували навколишню територію. Основні роботи з встановлення самого Пам'ятного знаку проводили 13 жовтня. Голова ТУСМУ (Товариства української студіюючої молоді) й студент Харківського Художньо-промислового інституту Володимир Кочетигів підготував для пам’ятника мармурову дошку і викарбував на ній напис «Українській Повстанській Армії». У нижній частині дошки Володя вигравував емблему УПА.

І ось, нарешті довгоочікуваний день Пресвятої Покрови – День заснування Української Повстанської армії настав! Людей зібралося дуже багато. Крім запрошених гостей, на відкриття прийшло багато й неочікуваних. Справа в тому, що в цей час на базі Харківського літературного музею проходила конференція «Рід, родина, нація», на яку з усіх кінців України з’їхалися представники української інтелігенції - відомі письменники, митці, науковці. У почесній варті біля каменю стояли курсанти Вищого військового командно-інженерного училища рекетних військ, які прибули на захід за особистим розпорядженням його начальника – генерал-полковика Володимира Толубка та курсанти Університету Внутрішніх справ (за розпорядженням ректора, генерал-полковника Олександра Бандурки).

Церемонія розпочалася з хвилюючого екуманічного молебня священиків Української автокефальної православної церкви і Української греко-католицької церкви.

Коли урочисто зняли покрів – перед громадськістю відкрився величний Пам’ятний знак воїнам УПА, який було встановлено на насипному пагорбі, що символізував традиційне місце поховань українських воїнів – курган. Масивний, злегка оброблений гранітний камінь, що ніби виростав з кургану, символізував нестримний рух до свободи – стихію, яка породила Українську Повстанську Армію. Вигравованні на камені лінії ясно означали постаті трьох повстанців…Пам’ятаю з яким захопленням всі сприйняли ідею пам’яного знаку! Адже у мінливих променях полуденного сонця тоді камінь УПА здавався наче живим...

Після освячення Пам'ятного знаку з промовою виступив світлої пам'яті о. Микола Сарма-Соколовський. Глибоку в душу врізалися тоді виголошені ним слова, що стали для нашого нашого середовища одкровенням і програмою до дій: “Лише вічна незгода, вічний вогонь дає нам сили. Немає сили? Значить, не достатньо прагнемо – сили з’являються лише по потребі. Це – закон Божий: дається лише стільки, на скільки віруєш, на скільки прагнеш. Не можна вимагати у небес більшого, коли прагнення мізерні. Людина перемагає тільки, коли вірить і віруючи прагне!”

Наче підтвердили слова священика трикратний бойовий салют з АКМів й урочистий парад курсанів курсантів училища Тулубка. А далі звирувало промови, виступи, співи, бендурний передзвін...

Здійснилося! Радість і гордість за черговий успіх українських сил наповнували наші груди й кликали до наступних перемог!

Пам’ятний знак Воїнам УПА гідно височіть у місці його початкового зведення в парку «Молодіжний». Нажаль, погодні умови і бузувірські дії вандалів дещо змінили його загальний вигляд. Була замінена пам’ятна дошка, художні лінії, які підкреслювали глибокий сенс Пам’ятного знаку майже повністю затерлися, підхід до знаку було вислано бруківкою. Хвилюючись за поновлення пам’ятника у первісному вигляді, його автор – відомий харківський художник Валерій Бондар у 2009 році звернувся до харківської громадськості із закликом, який ми наводимо нижче.

«ПОНОВИМО!»

Все створене Господом гармонійне.

Треба просити про зняття полуди з очей й у здавалося у звичних речах, намагання бачити інші постаті, події. На все воля Божа, й тому притаманне звичайній людині з дитинства знаходити, відкривати у хмаринках, гілках дерев нове.

Світлої пам’яті п. Петро Черемський завіз гранітні брили, дві з котрих прислужились для створення пам’ятника замордованим кобзарям й пам’ятного знаку УПА. Скульптор вирубав контур малюнку написаному на камені. Малюнок фронтальної частини був надрукований в антології поезії репресованих поетів, укладеній поетом Миколою Козаком до добірки віршів Василя Борового (Очима серця, Харків:Основа, 1993). На ній боєць з фрезурою оборонця-захисника тримає друга, що впаву бою. Лівий бік каменю – третя постать бійця із крісом у руці, що опирає раменом друга. В цілому задумано як вічний моноліт української нації.

Але постійні намагання певних сил руками «провінційних патріотів» забруднити українське, чи недостатня глибина вирубаного контуру місцями замулили зображення. Є домовленість зі скульптором зробити глибшим контур зображення моноліту українського духу. Поновимо!»

Валерій Бондар, Харків